• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Методична скринька

Методична робота – це спеціальний комплекс взаємопов'язаних практичних заходів, спрямованих на розвиток творчого потенціалу педагогів, їх безперервну та професійно-методичну освіту, яка зорієнтована в кінцевому результаті на підвищення рівня освіченості, розвинутості і вихованості.

/Files/images/metodist/Снимок.PNG

/Files/images/tsveti/Снимок.PNG

Методична робота

в дошкільному навчальному закладі має:

- бути організована нестандартно, яскраво, жваво, цікаво, з урахуванням індивідуальних запитів і можливостей педагогів;

- надавати вихователям відчутну практичну допомогу, - позначається на рівні підготовленості вихованців;

- задовольняє інші запити педагога; створювати умови для виникнення творчого спілкування з колегами, об’єднує спрямованістю до загальної мети

/Files/images/tsveti/Снимок1.PNG

Пріоритети розвитку методичної роботи

дошкільного закладу є:

- варіативне інформування педагогів про досягнення психолого-педагогічної науки та практики, про нові вимоги до фахівця;

- диференційоване навчання й розвиток педагогічних кадрів, підвищення їх кваліфікації;

- активне формування інноваційного потенціалу, професійної мотивації;

- формування, виявлення, вивчення та впровадження найбільш цінного перспективногодосвіду/Files/images/metodist/101_1231.JPG/Files/images/metodist/SAM_1703.JPG педагогічної діяльності;

- підготовка методичного забезпечення для здійснення освітнього процесу;

- формування готовності до професійного самовдосконалення-/Files/images/tsveti/Снимок2.PNG

Мета методичної роботи:

Удосконалення системи безперервної освіти педагогічних кадрів, вивчення та розвиток педагогічної компетентності кожного педагога; стимулювання творчого потенціалу

організація моніторингу якості освіти відповідно до Державних стандартів, запровадження компетентнісно-орієнтованого підходу до навчально-виховного процесу.

- розвиток спеціальних умінь і навичок.

/Files/images/tsveti/Снимок5.PNG

Головними завданнями діяльності методичної роботи ДНЗ є:

- підвищення соціально-психологічної культури педагогічних працівників;

- вдосконалення педагогічної майстерності та сприяння особистісному професійному зростанню педагогів;

- стимулювання розвитку ініціативи, творчості, пошуку;

- створення умов для праці в режимі розвитку, в напрямку опанування новими технологіями, системою навчання та виховання

- оптимізація системи мотивації педагогів до підвищення фахової майстерності та узагальнення власного педагогічного досвіду

Вчимося жити разом
.
/Files/images/metodist/IMG_20160225_092932.jpg

/Files/images/tsveti/Снимок5.PNG

Принципи методичної роботи:

- педагогічна співпраця з педагогом.

- робота в режимі довіри, доброзичливості.

- творча атмосфера, стимулювання творчого потенціалу

- надання вихователю права вибору.

- системність методичних заходів.

- принцип «Я-повідомлень» у спілкуванні.

- систематична допомога.

- випереджуючий характер методичної роботи

/Files/images/tsveti/Снимок5.PNG

Зміст методичної роботи реалізується

через такі форми роботи:


Колективні:

- інструктивно-методичні наради;

- педагогічні ради;

- педагогічні читання;

- теоретичні семінари;

- семінари-практикуми;

- колективні перегляди освітнього процесу.

/Files/images/metodist/SAM_1629.JPG

Групові:

- методичні об'єднання вихователів дошкільних груп;

- робота творчих груп;

- консультації

Індивідуальні:

- наставництво;/Files/images/metodist/SAM_1631.JPG

- самоосвіта;

- взаємовідвідування;

- робота над проблемними питаннями;

- атестація./Files/images/metodist/SAM_1634.JPG

Атестація педагогічних працівників

складова діяльності вихователя-методиста

дошкільного закладу.

В дошкільному закладі розпочався атестаційний період:

Атестація персоналу — складова кадрового менеджменту.

Робота з кадрами — один із напрямів діяльності вихователя-методиста дошкільного навчального закладу. Складовою кадрового менеджменту є атестація персоналу. Це важлива форма морального та матеріального стимулювання, спрямована на вдосконалення діяльності педагогів, які працюють в освітніх закладах різних типів і форм власності.

Мета атестації педагогічних працівників:

- активізація їхньої творчої професійної діяльності;

- підвищення відповідальності за результати роботи;

- оцінка особистісних якостей;

- визначення рівня якості виконання ними посадових обов'язків, зазначених у професійно-кваліфікаційних характеристиках, нормативно-правових документах;

- забезпечення соціального захисту компетентної педагогічної праці.

І саме вихователь-методист має підтримувати прагнення педагогів до професійного зростання, допомагати кожному з них реалізувати на практиці наукові надбання, інноваційні технології, розкрити фахові здібності./Files/images/metodist/SAM_1374.JPG

/Files/images/metodist/SAM_1633.JPG

Конкретні, чіткі обов'язки, виконання яких спрямовуватиметься на реалізацію завдань атестаційного періоду в дошкільному навчальному закладі, мають бути визначені у посадовій інструкції вихователя-методиста.

Зокрема, такі обов'язки:

- вивчення та оцінка рівня кваліфікації, результатів педагогічної діяльності педагогів, які атестуються;

- створення оптимальних умов для активізації творчої діяльності педагогів;

- виявлення, вивчення, узагальнення, поширення найкращого досвіду роботи педагогів;

- моніторинг професійного зростання педагогів, які атестуються;

- участь у засіданнях атестаційної комісії дошкільного навчального закладу, розробленні заходів з реалізації рекомендацій атестаційної комісії; - виконання організаційно-методичних заходів з підготовки і проведення атестації;

- ведення документації, передбаченої нормативно-правовими актами; ш оформлення інформаційних матеріалів з питань атестації (куточки, інформаційні стенди, вісники, бюлетені тощо);

- проведення аналізу результатів атестації педагогічних кадрів;

- внесення пропозицій щодо заохочення педагогічних працівників у процесі атестаційного періоду, щодо проведення позачергової атестації (за потреби) ; - внесення питань атестації педагогів у план методичної роботи.

Вихователь-методист може виконувати повноваження заступника голови чи секретаря атестаційної комісії, про що має бути зазначено у наказі керівника дошкільного навчального закладу «Про створення атестаційної комісії».

Функціональні обов'язки секретаря атестаційної комісії

Якщо вихователя-методиста обрано секретарем атестаційної комісії, то до його основних обов'язків додаються ще й такі:

- прийом заяв на позачергову атестацію

- підготовка матеріалів до розгляду на атестаційній комісії;

- ознайомлення з графіком проведення атестації;

- ведення протоколів засідань атестаційної комісії;

- оформлення атестаційних листів у двох примірниках за встановленою формою;

- вручення примірника атестаційного листа (під підпис) атестованому працівнику;

- упорядкування, зберігання документації, що велась у процесі атестації (протоколи засідань атестаційної комісії, бюлетені таємного голосування тощо).

Ведення документації з атестації

Проведення атестації передбачає ведення цілої низки документів, оформлення яких, як правило, покладається на вихователя-методиста.

Зокрема, у методичному кабінеті ДНЗ має бути впорядковано такі матеріали щодо атестації:

- законодавчі і нормативні документи з питань атестації педагогічних працівників;

- перспективний план курсової перепідготовки педагогічних працівників;

- перспективний план атестації педагогічних працівників;

- графік проведення атестації педагогічних працівників;

- пам'ятки, порадники для педагогів, які атестуються;

- матеріали з вивчення, узагальнення досвіду роботи педагогів;

- аналітичні матеріали з вивчення рівня компетентності дітей;

- аналітичні матеріали з вивчення результативності роботи педагогів (аналіз освітньої роботи, індивідуальна облікова картка педагога, модель оцінювання результатів роботи педагогічних працівників тощо);

- аналітичні матеріали за результатами атестації педагогічних працівників (таблиці, різні типи діаграм тощо);

- матеріали, напрацьовані у процесі роботи атестаційної комісії, — протоколи засідань атестаційної комісії, бюлетені таємного голосування, книга обліку видачі атестаційних листів тощо (за умови виконання вихователем-методистом обов'язків секретаря атестаційної комісії).

Етапи атестаційного періоду

Атестацію слід розглядати як постійний неперервний процес, тому що із завершенням одного атестаціиного періоду розпочинається наступний.

Проте кожний такий атестаційний період містить кілька етапів, які повторюються з року в рік, а саме:

· підготовчий;

· експертно-дослідницький;

· підсумковий.

На кожному з цих етапів діяльність вихователя-методиста наповнюється певним змістом.

Питання, що вимагають особливої уваги від вихователя-методиста.

На початку навчального року вихователю-методисту варто зосередити увагу на окремих питаннях, що дасть змогу уникнути непорозумінь та конфліктів у процесі проведення атестації педагогів у дошкільному навчальному закладі.

Зокрема, необхідно:

- перевірити своєчасність проходження курсів підвищення кваліфікації педагогами, які атестуються, наявність посвідчень курсової перепідготовки;

- подати інформацію керівнику закладу про внесення змін до перспективного плану атестації педагогів для підготовки наказу (за потребою);

- перевірити точність визначення стажу безпосередньої педагогічної роботи педагогів, які атестуються.

Вихователям-методистам варто пам'ятати, що:

- вивчення досвіду роботи педагогічних працівників, його узагальнення та оформлення відповідних документів проводиться членами атестаційної комісії і працівниками методичних кабінетів;

- не можна вимагати оформлення узагальнюючих документів педагогічними працівниками, які проходять атестацію;

- слід своєчасно ознайомлювати педагогічних працівників з атестаційними листами (під підпис, із зазначенням дати).

Комплексна оцінка рівня педагогічної майстерності педагогів, які атестуються

Вихователь-методист, готуючи характеристику педагога, який атестується, має дати комплексну оцінку рівню його педагогічної майстерності, розкривши такі її складові:

- професійна компетентність;

- результативність роботи (рівень компетентності дітей);

- особистісні якості.

Важливим аспектом такої комплексної оцінки є аналіз показників діяльності педагога за весь міжатестаційний період (за п'ять років), а не лише за рік атестації. Планомірне аналізування діяльності кожного педагога протягом цього періоду дасть можливість усім учасникам освітнього процесу уникнути зайвого напруження та хвилювань. Вихователь-методист повинен так побудувати методичну роботу, щоб задіяти в ній кожного педагогічного працівника, залучаючи до участі в різноманітних заходах. Таким чином, педагоги матимуть змогу реалізувати свої потенційні можливості, самореалізуватися. У міжатестаційний період слід вивчати досвід роботи педагогів, узагальнювати його та подавати на розгляд, схвалення, затвердження до науково-методичної ради відповідного рівня, яка уповноважена здійснювати науково-педагогічну експертизу методичних матеріалів.

Вихователю-методисту слід відстежувати будь-які досягнення, вести облік участі кожного педагогічного працівника у методичних заходах. Кожен вихователь-методист обирає зручну для себе форму фіксації інформації. Зокрема, це можуть бути індивідуальні облікові картки педагогів, моніторингові атестаційні таблиці або атестаційні карти експертної оцінки (див

Працюємо з нормативними документами

Розпочався новий навчальний рік, і атестаційні комісії всіх рівнів дошкільної освіти активізували свою діяльність. Не секрет, що питання проведення атестації залишаються гострими для багатьох педагогічних працівників. Тому і керівникам, і педагогам дуже важливо знати свої права та обов'язки в атестаційному процесі.

Чергова атестація

Атестація педагогічного працівника — це визначення його відповідності посаді та рівня кваліфікації. Усі педагогічні працівники дошкільного навчального закладу — керівники ДНЗ, що мають педагогічне навантаження, вихователі-методисти, вихователі, музичні керівники, інструктори з фізичної культури, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, соціальні педагоги, практичні психологи — підлягають атестації, яка є обов'язковою для всіх педагогів.

Щоб атестуватися, педагогічний працівник повинен мати фахову освіту та володіти державною мовою в обсязі, необхідному для виконання його професійних обов'язків. Чергова атестація проводиться один раз на п'ять років.

Позачергова атестація

Педагогічні працівники, які виявили бажання підвищити встановлену їм кваліфікаційну категорію (посадовий оклад) чи порушили питання про присвоєння їм педагогічного звання раніше визначеного терміну, мають право на позачергову атестацію.

Адміністрація дошкільного закладу має право подати аргументоване подання до атестаційної комісії щодо позачергової атестації педагогічного працівника

Кваліфікаційні вимоги до педагогічних працівників

Педагог, що підлягає атестації, зобов'язаний особисто подати заяву до атестаційної комісії, де має право вказати ту кваліфікаційну категорію (посадовий оклад), педагогічне звання, на які він претендує.

Кваліфікаційна категорія— це відповідний рівень кваліфікації, професіоналізму, результативності педагогічної праці, що відповідає нормативним критеріям і встановлюється педагогічним працівникам на 5 років.

Атестаційний лист — це основний підсумковий документ, що подається до атестаційної комісії для прийняття відповідного рішення. Тому він має містити всю інформацію, що дасть змогу атестаційній комісії прийняти правильне рішення. Крім цього, атестаційний лист — це документ, який підтверджує наявність кваліфікаційної категорії, педагогічного звання, і є підставою для тарифікації педагогічного працівника

НАРОДНІ ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ. ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ДУСІ


В кожну історичну епоху виховується не абстрактна людина, а представник того чи іншого народу, насій певної національної культури. Сьогодні перед нами поставлене завдання виховати інтелектуальну, високогуманну людину, патріота свого народу, землі своїх батьків.

Дітям потрібно дати знання про побут, звичаї, традиції, світогляд українського народу. Через українознавство йде духовне збагачення дітей, виховання любові до батьківщини, любові до природи, рідної мови, історії, любові до краси і життя; діти переймаються глибоким почуттям національної гідності, гордості за культуру свого народу, невтрачену спадщину.

Тепер постає питання: хто повинен проводити роботу по присуспільненню дитини до народної національної спадщини? Звичайно ж батьки і вихователі. І саме вихователям слід знати, що причетність до народної культури очищує душу дитини, пробиває замулені джерельця доброти і любові до народу, до світу.

Отже, мета народного виховання в дитячому садочку: - піднесенення загальної культури вихованця, підготовка до життя і праці, виховання спрвжнього патріота і громадянина своєї держави.

Завданнями вихователя в цьому напрямку роботи є:

- формувати усвідовмення ставлення дітей до свят, традицій свого народу, залучати їх до безпосередньої участі у святах;

- ознайомлювати дітей з народними звичаями, іграми з калитою, жартівливими таночками, піснями, дражнилками, приповідками, ворожіннями;

- формувати поняття милосердя, «голодного народувати, спраглого напоїти»

- розширювати знання про святкування Різдвяних свят(різдвяно-сімейні традицій колядування, віншування, вертеп, щедрування, посівання);

- ознайомлювати з українською кухнею;

- виховати почуття національно гідності, поваги до традицій власного народу;

Проводячи певні заняття з народознавства вихователь повинен спиратися передусім на той життєвий досвід, який вже мають діти. Тобто виховання дітей повинне злійснюватися відповідно до принципу доступності. Ознайомлення дітей з національними традиціями, крім того, повинне відображати культуру і ментальність тієї території, на якій вони живуть, тобто бути автентичними, а не тільки загальнонаціональними. Дуже важливим є безпосереднє залучення дитити до святкувань чи виконання того чи іншого ритуалу/обряду згідно принципу наочності. Завданням вихователя згідно принципу активності і свідомого ставлення до пізнання є пробудження уваги вихованця, інтересу до народного надбання, прагнення ознайомлюватися з культурною спадщиною поза дитячим садком.

Проте проводити ознайомлення з народними звичаями і традиціями слід дуже уважно. Вихователь повинен пам’ятати, що працює і абсолютно різними дітьми з дуже різних сімей. А оскільки кожна родина – це маленька держава зі своїми «законами» і традиціями, важливо, щоб вихователь своєю діяльності не створив когнітивний дисонанс у пізнанні дитини.

Зимовий календар народних свят розпочинає свято Миколая. Напередодні свята вихователь розповідає дітям про життя Святого Миколая. Вихователь повідомляє, що За легендою, Святий Миколай живе у Раю на небесах і раз у рік спускається на землю, щоб прийти до діток і принести їм дарунки за хороше навчання, чемну поведінку, повагу до батьків та старших людей. Усе хороше і погане записане у нього у великій книзі, котру допомагають йому заповнювати ангели цілий рік. Він підводить їх до того , що Миколай за своє життя робив тільки добрі діла,. допомагав бідним. Він є захисником дітей, помічник і заступник усіх людей. В ніч на 19 грудня вирушає Святий Миколай у подорож по землі. І встигає обійти всі оселі, відвівати всіх діток. Діти розучують вірші та колядують « О хто, хто Миколая любить…Вихователь обов язково приносить в дитячий садок образ святого. Вихованці моляться до нього і просять собі подарунки. Більшість дітей разом з батьками ідуть до церкви.

Вихователь проводить з дітьми індивідуальні та групові бесіди про те що цікавого подарував їм Миколай .Також дітям пропонуються різні завдання із зображувальної діяльності( зліпити та намалювати). Їхні роботи виставляються на огляд батьків.

Наступним святом народного календаря є Різдво Христове. Святкування починається із Свят-вечора – 6 січня,коли вся родина збирається за столом, на якому лежать дванадцять пісних страв. Господар робить і кладе на стіл сніп з вівса або жита, підлогу посипає сіном. Діти теж залучаються до посильної допомоги батькам – дівчата готують з мамою страви, а хлопці разом з татом заносять до хати сіно. Всі члени сім’ї куштують з кожної страви потім починають колядувати. Завдання вихователя полягає у тому, щоб інформувати дітей про таїнство народження Ісуса Христа. Вихователь розповідає про те, як святкували це свято давно і запитує старших дошкільників як Різдво святкують Різдво у них вдома. Дуже важливим є розучування з дітлахами колядок і щедрівок. Християнське Різдво на наших землях завжди супроводжувалося Вертепом. Це сцени з біблійних розповідей про народження Ісуса. Вони показують маленького Ісуса в яслах, Марію, волхвів, що принесли дари, та зірку над Віфліємом. Важливо, щоб діти уявили б себе справжніми колядниками і щедрувальниками і тим самим безпосередньо долучились би до загальних святкувань.

Виховний вплив даного свята беззаперечний:

- трудове виховання (допомога в підготовці до свята);

- моральне виховання (народження Христа само собою характеризує певну душевну радість і очищення душі. Дуже важливо, щоб дітки, святкуючи разом з дорослими такі свята, розуміли їх справжню значимість. Щоб це святкування не зводилося для них просто до частувань. Тому завдання вихователя, налаштувати дітей на правильний лад, відкрити свято як щось дуже важливе, сіяти в душах дітей те зерно милосердя і любові, які сіяв в серцях людей Христос);

- естетичне виховання (колядки, щедрівки, театралізовані вертепи як шедеври народної творчості);

- виховання згуртованості, вміння працювати в команді через Вертеп: у постановці кожен мав свою роль,та працювали всі заради однієї мети;

- засвоєння підростаючим покоління традицій народу, чітке усвідомлення останніх.

Наступне зимове свято народного календаря – Новий рік, в народі його ще називаюсь святом Святого Василя. Василь приходив не сам, а з дівчиною Маланкою. Всі радилися в чудернацький одяг. Вранці наступного дня колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна.

Як і під час попереднього свята, завданням вихователя є пояснити вихованцям етимологію свята, навчити їх щедрувати.

Свято Водохреща є одним з найважливіших релігійних свят. Тому дане свято супроводжується древніми ритуалами. Зранку люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці та берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. Віддавна в народі посвячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Дане свято має потужний виховний вплив. Зокрема щодо фізичного виховання дітей, турботи про їх здоров’я. адже дітей часто обливали холодною водою. Дехто має звичай купатися в ополонці. Дівчат здавна вмивають крижаною водою, щоб красивими були.

Оскільки ні для кого не секрет, що найбільш важливою інституціє їх, що займається народний вихованням є родина, то завданням вихователя у його роботі з сім’єю є, зокрема, робота з батьками щодо роз’яснення останнім всієї важливості дотримання традицій і звичаїв на рівні cім’ї, залучення дитини до святкувань тощо.

Як висновок зазначаю, що важко переоцінити всю значимість народних свят в плані розвитку і формування особистості. Наукові дослідження переконливо доводять, що дитина повинна знаходитися під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Тому тепер перед педагогами стоїть надзвичайно складне завдання: не тільки ознайомлювати дітей України з національно-культурними надбаннями останньої, а вміло вводити елементи народної дидактики, в тому числі народних традицій і свят в навчальних процес.

КОЗАЦЬКА ПЕДАГОГІКА-СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Козацька педагогіка

/Files/images/grupi/grupa_2/590.JPG

Козацька педагогіка - це унікальне явище, частина довершеної народної педагогіки, яка увібрала в себе народну виховну мудрість, ідейно-моральний, емоційно-естетичний та психолого-педагогічний зміст богатирської епохи життя наших пращурів періоду славетної Київської Русі. Головною метою вбачала формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою національною свідомістю і самосвідомістю.
Основні завдання козацької педагогіки- готувати фізично загартованих громадян, з міцним здоров'ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, світогляд, національні і загальнолюдські цінності: високі лицарські якості, пошану до старших, жінок, прагнення допомагати іншим, милосердя. Вони носили державницький характер - виховувати таких громадян, які б розвивали національну культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу самостійної держави до світового рівня.

/Files/images/grupi/grupa_2/81484207.jpg
Провідною ідеєю козацтва була свобода і незалежність України, непорушність прав народу, народовладдя та суверенність. Педагогічна мудрість сприяла зміцненню національної системи освіти і виховання, яка у ці часи досягла апогею свого розвитку. Виникали перші українські вищі навчальні заклади (Острозька - 1576; Києво-Могилянська - 1615 академії), що стали не тільки важливими центрами розквіту української освіти, науки і культури, але й усіх східнослов'янських земель. Таким чином, гетьмани, полковники, сотники, кошові отамани мали можливість здобувати вищу освіту, вивчати народну і світову філософію, логіку, психологію, історію, впроваджувати в життя кращі світові здобутки[9;11].
У період Козацької доби та під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні були створені і успішно функціонували різні типи навчальних закладів. На території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, народними професійними школами мистецтв і ремесел (гончарства, кобзарства, бортництва т ін.) працювали й козацькі січові школи, у яких основу системи виховання складали козацькі виховні традиції, втілювалися в життя провідні національні ідеї. Ці заклади відрізнялися волелюбним духом козацтва, активним впровадженням в життя народних традицій, звичаїв та обрядів, прагненням формувати духовно-моральні, розумові, естетичні, фізичні якості молоді.

/Files/images/grupi/grupa_2/1312823845.jpg
Фізичному гарту запорожців сприяла верхова їзд, біг, плавання, боротьба, кулачні бої, спортивні ігри та змагання. Військова підготовка козаків передбачала розвиток фізичних якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості, яка забезпечувалася постійним тренуванням у плаванні, веслуванні, фехтуванні, стрільбі та боротьбі, єдиноборстві, доланні дніпровських порогів.
Основу життя лицарства складала набожність, захист віри предків і православної церкви. Як зазначає Д.Яворницький, двічі на рік у мирний час, козаки вирушали пішки на прощу, ходили вклонятися святим місцям у Самарський, Києво-Печерський, Межигірський, Лебединський, Мошенський монастирі [11].

/Files/images/grupi/grupa_2/13094176.jpg
Розглядаючи козацьку педагогіку, необхідно відзначити особливості народної педагогіки українців,у котрій домінувала: шана до жінки-матері, яка підтримувала домашнє вогнище, народжувала дітей, піклувалася про їх виховання; шанобливе ставлення до старших; наслідування батьків у дотриманні здорового способу життя; тісний зв'язок з природою і ін. Важливу роль відігравали вікові традиції відповідальності батьків за долю дітей.

Кiлькiсть переглядiв: 229

Коментарi